falkoner (falkoner) wrote,
falkoner
falkoner

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Про Казбегі

Ой, гори ж мої, гори
Високі, зелені!
Чи заплачете ви, гори,
По мені, по мені?





Третій повний день в Грузії, перший стоп ( всього стопом я наїздив за цю подорож близько 1000 км). Зібрався в Казбегі.



Осінь все таки , світловий день короткий, тож щоб встигнути туди й назад прокинутися і вийти з хостелу довелося раненько. І от я вже в маршрутці їду до Мцхети , подивився по карті - там проходить розв'язка основних трас. За звичкою вийшов біля в,їзду в місто ( там же, де виходив, коли їздив на Мцхетобу).
Зупинилася перша ж машина ( отакий він грузинський стоп) . Але мені повідали, що я стою не на тій дорозі і тут траса веде на Горі. Мені треба далі,через все місто. Довелося платити ларі ще раз і їхати до кінцевої. Ну як до кінцевої, водій коли дізнався що я з України і їду стопом в Казбегі , підвіз мене майже до самої розвилки. Показав куди саме на північ і взагалі побажав гарної дороги.



Першим хто мене підібрав. дідусь, який розвовив хліб по селах. Поговорили. В кожної країни свій біль, і цей біль пов'язаний з хуйлом і Мордором. Взагалі до мене першим питанням завжди було : як там у вас справи в Україні?, другим : чому ти один?))), ну а далі вже по різному. Дідусь розказав, що грузини живуть доволі бідно, роботи немає... і це він був з Натахтарі, з села де виробляють найвідомішй однойменний грузинський лимонад, є пивзавод і завод з виробництва цементу. Розказав , що не розуміє проблем грузинів з осетинами, в Натахтарі добра третина жителів - осетини і живуть собі разом, ніяких суперечок між ними немає.
Провіз він мене кілометрів 20 всього.

До Казбегі в мене по дорозі в мене була фортеця Ананурі. Туди мене довезли два працівника тбіліської телевежі- чудові веселі чоловіки. Дуже жалкували , що поспішають по роботі, а то б провели мені екскурсію).

Отож Ананурі.



Фортеця Ананурі не дійшла повністю до наших днів. Тим не менш, цитадель і церкви збереглися чудово й виглядають як цілком повноцінна фортифікаційна споруда. Фортеця належала сильному феодальному роду середньовічної Грузії - арагвським Еріставі.





Поруч знаходиться велике водосховище Жинвалі, місце загалом мальовниче й популярне серед туристів.







Фортеця відноситься до ранньої феодальної епохи і служила форпостом оборони, перекриваючи дорогу, що веде з Дарьяльскої ущелини.

Резиденцією еріставства в XVII було місто Душеті. Головна дорога з Душеті на північ проходила через вузьку ущелину Ведзатхеві, і при злитті цієї річки з річкою Арагві створювалися природні ворота. На такому вдалому місці Еріставі спорудили спочатку башту, а через деякий час — фортеця Ананурі, яка стала надійним укріпленням.

Про життя мешканців Ананурського замку в історичних джерелах майже нічого не повідомляється до двадцятих років XVIII ст.

Відомо, що фортеця захищала центральну частину еріставства, при нападах вона прикривала відступ в гори, як місцевих жителів, так і населення центральних частин країни.





Перші відомості про події, що стосувалися Ананурі, можна знайти у історика Вахушті Багратіоні, в описах ворожнечі Еріставі один з одним у XVIII ст.

Ананурі відіграє чималу роль і в початкові роки XIX століття, після приєднання Грузії до Росії. Перший час тут постійно перебував російський гарнізон. Він охороняв головну магістраль, що сполучає Грузію з Росією і підтримував порядок в краї.

У 1812 р. горяни підняли повстання, однак оволодіти фортецею їм не вдалося. Вислане підкріплення з Тбілісі жорстоко придушило повстання.

Надалі Ананурі деякий час ще служив опорним пунктом російським військам. Передбачалося навіть побудувати тут військове містечко, був розроблений навіть проект, який так і не був здійснений.









Після відходу російських військових частин кріпосні споруди залишилися без нагляду, і фортеця прийшла в запустіння.

Зараз від грізного замку залишилася лише цитадель.

На її території розташовано три храми і башта з пірамідальним дахом — найперша будівля на місці фортеці.

Замок Ананурі запропонований до включення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.




Але час піджимав. Отож знову виходжу на дорогу.





Підібрав мене далекобійник з Вірменії. Як він потім сам розказав через герб України на футболці і щоб запитати як там у нас в країні справи.
Сам же він виявився доволі цікавою особою. Розказав. що вичитав в інтернеті, що серед тих хто воює на Донбасі за Україну 70 % мусульман ( в Арменії свій вічний хрестовий похід проти ісламу), що армяни - це предки арійців, що взагалі всі люди в європі пішли з Арменії, розказав. що з Росією вони не дружать. а використовують її)). Прикольний дядько взагалі виявився. Так як він віз мене до самого Казбегі наговорилися ми про все. про Кавказ, про кухню. про футбол.Почастував мене домашньою бастурмою)). З цікавого виніс для себе, що в Азейбарджан краще з Арменії не заїджати - можуть прийняти за шпигуна і паканути.

Але що розказувати . Їхали ми власне по Військовій грузинській дорозі. Тому замовкаю і просто покажу вам краєвиди. Вони неймовірні - це одне з найбільших вражень від Грузії. Прошу вибачити. деякі фото трохи розмиті - фоткав з кабіни авто.





















Військово-Грузинська дорога - історична назва дороги через Головний Кавказький хребет, що сполучає міста Владикавказ (Північна Осетія) і Тбілісі (Грузія). Довжина 208 км. Дорога піднімається по долині річки Терек, перетинає Скелястий хребет по Дарьяльского ущелині, потім по ущелині річки Байдарка піднімається до хрестового перевалу (висота 2384 м), звідки спускається в долину річки Біла Арагві і по правобережью річки Кура підходить до Тбілісі.

Початок будівництва російськими військами Військово-Грузинської дороги було пов'язане з підписанням в 1783 році Георгіївського трактату про протекторат Росії над Грузією. Водночас було засновано російська фортеця Владикавказ. Дорога слід древньому історичному шляху, що сполучав Північний Кавказ і Закавказзя через Дар'яльська ущелині.

Постійне повідомлення по дорозі було відкрито в 1799 році. Після приєднання Грузії до Росії (1801) почалося будівництво нової, поліпшеної Військово-Грузинської дороги. У 1863 році дорожнє полотно дороги було шоссіровано.

В 1910-1914 роках вздовж Військово-Грузинської дороги планувалася споруда міжміського трамвайної лінії від Владикавказа до Тифліса довжиною 202 версти, забезпечивши харчування контактної мережі декількома міні-гідроелектростанціями. Реалізації цього плану завадила Перша світова війна















І от я на місці. Казбегі - це стара ( до 2007 року) назва прикордонного з Південною Осетією селища,зараз же воно носить назву Степанцмінда. Доречі , біля селища розташовані дві вершини названі іменами лідерів ОУН та УПА Степана Бандери та Романа Шухевича. Це сталося в жовтні 2013, коли львівський альпініст Мар’ян Нищук разом із колегами підкорив ці вершини та ініціював надання їм імен лідерів українських націоналістів. Адміністрація містечка затвердила ці назви.



Звичайно ж відразу я скуштував хінкалі в ресторанчику , де ж ще це робити як не в Мохеве))







Головною туристичною пам'яткою тут є Троїцька церква розташована на висоті 2 170 м у підніжжя Казбеку в грузинському селі Гергети на правому березі Чхері (притока Тереку), прямо над селищем Степанцмінда. До неї близько 6 кілометрів по "чудовій" гірській дорозі, тож таксисти просять 50 ларі доїхати до неї. Я їх чесно зажав і пішов пішачком.





























Пройшовши кілометри чотири, я зрозумів свою помилку). Найгіршим було те, що я боявся не встигнути до темноти на трасу, тож до верху, нажаль. не дійшов. Повернувся.















Вийшовши за межі селища став ловити машину). Мені допомагали корови вільно гуляючи по міжнародній трасі. Машини мусили пригальмовувати))



В Казбегі дуже відчувалася осінь, хоча я був ще в футболці.



Мене пощастило, підібрав мене грузин Заза. Сам він живе в Європі вже 15 років, в грузію приїхав до родичів на місяць. По дорозі ми заїхали в маленький монастир, де він освячував нову машину. В цьому монастирі допомагає ченцям його брат. релігія вже 5 років як вирвала його з лап наркотиків і взагалі.. раніше він бандитом був...









Довіз мене він до того ж самого місця де я і почав - на околицю Мцхети. Було вже темно, фігячив добрячий дощ, але маршрутка приїхала швидко і я вирушив відсипатися в Тбілісі. На завтра була запланована подорож у винні краї, в Кахетію.


 

Оригінал публікації ось туточки
Tags: 650 d, відпочинок, грузія, подорожі, фото
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Про показуху

    Some dudes know all the right things to say. When it comes down to it its just a game. Instead of talking let me demonstrate. Yeah. Get down to…

  • Про сніданок

    Хочу тебе, З тобою, кохана, прокидатись на ранок. Хочу тільки тебе – в ліжко тобі приносить сніданок. Доброго ранку. Чи є у вас якийсь…

  • Про урбан

    Повз Мій Двір-Ворітечка Голубка летіла Не'ддав мене Мій Батенько За кого хотіла Та'ддав мене Мій Батенько Та за Воєводу У Чужий Край-сторіноньку…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 26 comments

Recent Posts from This Journal

  • Про показуху

    Some dudes know all the right things to say. When it comes down to it its just a game. Instead of talking let me demonstrate. Yeah. Get down to…

  • Про сніданок

    Хочу тебе, З тобою, кохана, прокидатись на ранок. Хочу тільки тебе – в ліжко тобі приносить сніданок. Доброго ранку. Чи є у вас якийсь…

  • Про урбан

    Повз Мій Двір-Ворітечка Голубка летіла Не'ддав мене Мій Батенько За кого хотіла Та'ддав мене Мій Батенько Та за Воєводу У Чужий Край-сторіноньку…