falkoner (falkoner) wrote,
falkoner
falkoner

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Про Тернопільщину. Частина одинадцята. Зарваниця - Збараж - Вишнівець.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.

Про Тернопільщину. Частина перша. Любар - Староконстянтинів.
Про Тернопільщину. Частина Друга. Підволочиськ - Скорики - Токи - Хмелиська.
Про Тернопільщину. Частина Третя. Скалат
Про Тернопільщину. Частина четверта. Кровинка-Заліщики
Про Тернопільщину. Частина п'ята. Червоноруд- Джуринський водоспад
Про Тернопільщину. Частина Шоста. Товсте - Ягільниця
Про Тернопільщину. Частина сьома. Чортків - Яблунів

Про Тернопільщину. Частина восьма. Буданів- Буцнів
Про Тернопільщину. Частина дев'ята . Микулинці - Струсів - Дарахів
Про Тернопільщину. Частина десята. Підзамочок - Бучач - Рукомиш - Старі Петликівці


Ну що ж. Закінчую розповідь про третій день ще березневої подорожі Тернопільщиною з Романом Маленковим і його Україна Інкогніта.

travel-604.jpg

Малесеньке село Зарваниця, яке розкинулося на березі річки Стрипа ми відвідали після Старих Петликівців. Село дійсно невеличке, зараз там проживає всього близько 300 жителів. Живуть вони правда непогано, заробляючи на туристах і прочанах , які прямують до місцевого Храмового комплексу. Його вам я покажу зараз. Місце доволі симпатичне, але набагато цікавішою за фотки є історія цього місця.

travel-598.jpg

travel-599.jpg

Так от про історію храмового комплексу. Чесно передираю хороший текст з
castles.com.ua , бо так красиво я не напишу. Особливо після важкого робочого дня.

За легендою, сюди, у тихий закут Поділля, в 1240 р. прибився після зруйнування Києва монголами монах, знайшовши пристанище в лісистій місцині під горою на березі Стрипи. Втомлений скитальством, він заснув – і у сні йому явився образ діви Марії з Ісусом на руках. Монах це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Невдовзі спорудив капличку, в якій вмістив ікону богоматері. Люди, дізнавшись про чудо, почали оселятися тут.
Про славу Зарваниці почув хворий князь теребовлянський Василько і послав своїх слуг за іконою і ченцем, але той відповів, що князь сам повинен прийти до каплички. Його на ношах принесли сюди – і князь нібито зцілився. На знак подяки за одужання він побудував церкву, в яку перенесли чудотворну ікону.

travel-601.jpg

travel-602.jpg

Перша письмова згадка про Зарваницю датується 1458 р. Та сліди людського проживання ведуть ще у перші тисячоліття до н.е. Один з власників села Роман Охоцький знайшов на його території речі ще скіфського часу. У 1662-1688 рр. Зарваниця була знищена турецькими нападниками, які спалили також церкву і монастир, та ікону вдалось врятувати. Її було перенесено в нову дерев‘яну церкву, яку спорудили в центрі села.
Церква періодично то горіла. то її знищували і лише у 1754 р. за допомогою власника села графа А. Мйончинського вимуровано четвертий з часів заснування Зарваниці храм Пресвятої Трійці, який - ура - зберігся, непогано себе почуває, хоча й має абсолютно нову начинку та розписи.

travel-606.jpg

travel-607.jpg

В 1867 р. папа Пій ІХ надав іконі Зарваницької богоматері відпустового значення. Ось тоді-то істерія навколо Зарваниці і розгорілася в повну силу.
Вже в середині ХІХ ст. тисячі прочан спішать відвідати це місце. Переважно пішки - не дарма по всьому шляху від Бучача до Зарваниці стоять стації зі сценами з Нового Заповіту.
В 1894 р. біля джерела вимуровано каплицю.

Великої шкоди розвитку села завдала Перша Світова. В 1916 р. було спалено частину села і монастир, та в 1922 р. обитель відродилася поруч з дерев‘яною монастирською церквою в лісі на горі над Стрипою. Будувати обитель допоміг митрополит Андрій Шептицький (матеріально, звичайно). А. Шептицький й сам побував тоді в Зарваниці.

Монастир мав також свій водяний млин і пекарню (якийсь старий мурований млин і зараз зберігся біля річки), опікувався бідними людьми. Часто відвідував це місце майбутній Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий.


В 1944 р. було спалено дерев‘яну монастирську церкву, а в 1946 р. радянська влада закрила й сам монастир. В 1960 р. було зруйновано каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліцейські заслони у відпустові дні. Та прочани все рівно йшли сюди, підпільні богослужіння проводились в лісах та хатах. З 1975 р. о. В. Семенюк працював душпастирем у катакомбних церквах та керував підпільною духовною семінарією. 1991 р. він при активній участі селян та семинаристів відбудував капличку біля джерела, відремонтував церкву, спорудив біля неї велику каплицю, а також хресну дорогу.

travel-610.jpg


Про ікону кілька слів: буклет пише, що вона – одна з найдавніших в Україні (ХІІІ ст.), хоча й була кілька разів перемальована. Ікону було короновано 1867 р. У 1921 р. художник Петро Холодний її рестарував та зробив нову копію. Одну з копій в 1944 р. перевезли до Львова, іншу місцева жителька Юлія Монастирська переховувала до 1980 р. на горищі. Львівські реставратори повернули образу первісний вигляд.

travel-612.jpg

travel-614.jpg

А тепер – про новозбудований храмовий комплекс, який помітно завдяки високій дзвіниці вже за кілька км до самого села. Тернопільському архітектору Михайлові Нетриб‘яку у співавторстві з Анатолієм Водоп‘яном та Ігорем Гебурою вдалося поєднати можливості архітектурних символів із місцевим мальовничим ландшафтом .
Новітній храм (один з найбільших у області) хрестово-купольний, п‘ятибанний, однонавний, без стовпів. Всередині багато світла, все більш-менш зі смаком - принаймні буйства пластикових квітів не помічено.

У його центральній частині консолі несуть за допомогою підпружних арок систему склепінь і купол на восьмерику. В інтер‘єрі висота до центру купола сягає 28 м. Поки що в інтер‘єрі панує біло-золотий мінімалізм: лише лискуча дорога підлога, золочені світильники, лави та ікона. Хай так і залишиться. Над приміщеннями, що прилягають до внутрішніх куполів хреста, розташовано чотири малі верхи. На цоколі храму розміщено нижню церкву з двома каплицями. Верхня і нижня церкви мають вихід на тераси.
Будувалася святиня переважно на кошти українців з діаспори - всі ми пам'ятаємо голодні дев'яності, тоді в Україні таких сум на будівництво банально не було. У 2000 р. у присутності 500 тис (!!!!!!!!!!!) прочан зі всього світу собор був відкритий, у 2001 р. був започаткований Молодіжний Фестиваль сучасної духовної пісні "Відлуння".

Напроти собору в центрі майдану – архітектурна композиція (скульптори Олесь Маляр і Дмитро Пилип‘як, архітектор Данило Чепіль). На висипаному пагорбку встановлено гранітний постамент, на якому – відкрита каплиця з стелою богоматері. Стела виготовлена, до речі, з дорогущого карарського мармуру.

travel-617.jpg

travel-620.jpg

Неподалік – 60-метрова дзвіниця, вертикальний акцент комплексу. Перший ярус в плані прямокутний, інші – восьмигранні. П'ять дзвонів виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських в Пшемислі.

Дуже симпатичне місце. З моєї атеістично-скептичної точки зору, не вдаючись у релігійне значення місця.

travel-622.jpg

Пообідавши в Тернополі вирушили далі.

travel-623.jpg

travel-627.jpg

Обід виявився доволі пізним. Вже навіть почало сутеніти трохи, як ми потрапили в Збараж.

travel-630.jpg

Так як тур був власне по " замкам і фортецям", в місті ми обмежилися оглядом Збаражського замку.

travel-634.jpg

travel-636.jpg

Звичайно ж замок має славетну і довгу історію ( от не буду розказувати. Кому цікаво - нагуглить), звичайно ж він перебуває в печальному стані.. але.. судячи з усього доволі активно реставрується. Радує, що громада знайшла кошти і відновлює місце, яке є справжньою перлиною міста і до того ж зможе приносити хороший прибуток.

travel-638.jpg

Замок такий собі "еталлоний". Рів є, міст є, товсті стіни - є, масивні редути, палац в середині - все є).

travel-642.jpg

travel-644.jpg

travel-645.jpg

Дуже хочу сюди понаїхати, коли споруду відреставрують повністю.

travel-646.jpg

travel-649.jpg

travel-650.jpg

А потім стемніло і я думав, що ми вже нікуди цього дня не потрапимо. Але виявилося. що в програмі був ще палац в селищі Вишнівець.

travel-651.jpg

Ми трохи пізнувато добралися сюди. але охоронці люб'язно відкрили нам ворота і пустили подивитися.

travel-654.jpg

Колишня резиденція останніх представника князівського роду Вишневецьких — Михайла-Сервація, а після його смерті 1744 — князів Мнішеків. Палац добре зберігся, знаходиться в мальовничому парку поруч з озером. Нажаль підсвічувався тільки сам палац, тому побачити ми змогли тільки його.

travel-656.jpg

Далі ми вурушили на ночівлю. Куди? Про це наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтесь.






Оригінал публікації ось туточки
Tags: 650 d, весна, краса, подорожі, супер, україна, фото, фото16, історія
Subscribe

  • Про урбан

    Повз Мій Двір-Ворітечка Голубка летіла Не'ддав мене Мій Батенько За кого хотіла Та'ддав мене Мій Батенько Та за Воєводу У Чужий Край-сторіноньку…

  • Про колір

    Хочеш, я твоїм кольором буду, Восьмим кольором, восьмим чудом, Білим... я буду білим, як сніг, Якщо ти ним бути дозволиш мені. Kaliméra…

  • Про пелюстки

    А час мина, нема за шо, І восьме березня: І я своїй коханій - Тюльпани в целофані... У всьому можна знайти позитив. Навіть у пандемії. Рік тому…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments