falkoner (falkoner) wrote,
falkoner
falkoner

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Про Тернопільщину. Частина десята. Підзамочок - Бучач - Рукомиш - Старі Петликівці

Знай, мир по сути прост, не берите в долг, не ведите торг.
Стерегите кров, не ебите голову, не говорите гоп,
Берегите психов, чужаков, еретиков ведь все переплетено.
Телек и террор, с церковью бордель и казино.

Про Тернопільщину. Частина перша. Любар - Староконстянтинів.
Про Тернопільщину. Частина Друга. Підволочиськ - Скорики - Токи - Хмелиська.
Про Тернопільщину. Частина Третя. Скалат
Про Тернопільщину. Частина четверта. Кровинка-Заліщики
Про Тернопільщину. Частина п'ята. Червоноруд- Джуринський водоспад
Про Тернопільщину. Частина Шоста. Товсте - Ягільниця
Про Тернопільщину. Частина сьома. Чортків - Яблунів

Про Тернопільщину. Частина восьма. Буданів- Буцнів
Про Тернопільщину. Частина дев'ята . Микулинці - Струсів - Дарахів

Наступною точкою в нашій подорожі стали залишки замку в Підзамочку... Вибачте вже за тафтологію.

travel-593.jpg

На фото вище не він, просто перша, заглавна картинка має бути красивою.
В Підзамочку решти мурів , звичайно красиві по своєму, але не надто ефектні.

travel-505.jpg

Підзамочківський ( яке слово то!!! Філологи, плачте)замок — фортифікаційна споруда, пам'ятка архітектури національного значення. Розташоване на плоскогір'ї на стрімкому лівому березі річки Стрипа на західній околиці села Підзамочок Бучацького району Тернопільської області, на північ від міста Бучач.

Твердиня знаходиться на невисокому пагорбі над Стрипою. Звів її близько 1600 р. Ян Бучацький - Творовський гербу Пилява (помер 1602 р.) як допоміжну твердиню для Бучацького замку.

travel-508.jpg

У плані фортеця наближена до п'ятикутника, що різко звужується на півночі. Дві найкоротші сторони - північна і південна - слугували найбільш важливими оборонними вузлами. Короткий північний бік займав колись житловий будинок, що розміщувався між двома п'ятикутними вежами. Одна з цих башт п'ятикутна, двоярусна, перекриття в ній не збереглися. В стіні будинку, який прилягає до башти, зберігся комин. Від іншої башти збереглася одна зовнішня стіна в два яруси та невеликі фрагменти кутових стін.

travel-513.jpg

А взагалі , замок остаточно помирає. Дуже сприяють цьому місцеві жителі , які розтягують його по камінчику для власних потреб. Засмічують, пробачте за слово засирають. Печально це все.

travel-516.jpg

travel-517.jpg

Дехто навіть городик фіганув.. чого ж хорошій земельці пропадати.

travel-502.jpg

Хоча видно сліди початку ( тільки початку) якихось ремонтних чи реставраційних робіт. Ворота поставили ( хоча проломів в стіні дофігіща), внутрішня територія від сміття прибрана.. якусь он купу піску навезли, єдиною згадкою про славну історію замку є залишки герба над аркою воріт.

travel-519.jpg

А ще там такі види....

travel-514.jpg

В підзамочок ми заїхали, власне , не за планом. Куди вже там потрапити ми мали я не пам'ятаю, але наступною нашою точкою на карті став Бучач. І розпочали ми огляд містечка з Бучацького замку...

travel-525.jpg

.... який не сильно відрізнявся від споруди в Підзамочку. Станом, я маю на увазі.

travel-528.jpg

Французький придворний Ф. Далейрац, який був при королі Яну III Собєцькому, відвідавши бучацький замок у 1684 році так його описує: «Збудований з каменю на кілька високих поверхів і дуже міцних та товстих мурах над містом на вершині стрімкої гори. Замковий двір прикрашений низкою галерей, і багатьма іншими особливостями архітектури, замикає в собі прекрасну фонтанку, яка б’є джерелом дуже чистої і холодної води».

Нажаль, від замку зараз залишилася тільки історія...

travel-542.jpg

Час будівництва – остання чверть XIV ст., за іншою версією на цьому місці раніше був дерев’яний замок з XIII ст., як садиба родини Бучацьких. Значних перебудов він зазнав у 1580р., 1630 та в кінці XVII ст. після значних руйнувань.

У плані замок утворює викривлений овал з трьома вежами північна, південно-східна і західна (цілком знищена). Південна сторона найбільше уразлива з боку підвищеного рельєфу, а тому має товстелезні мури, що сягають три метри, і три ряди стрільниць.

У південно-східній вежі містилася замкова церковця. Розповідають, що звідси походить одна із найдавніших ікон «Богородиця» церкви св. Миколая. Поряд з баштою знаходилися житлові приміщення і в’їзна брама, до котрої можна було дістатися по збудованій похилій доріжці та відкритому містку, перекинутому через рів. Замковий двоповерховий палац, очевидно, був споруджений у ренесансному стилі – мав арочні галереї обіч зовнішнього фасаду. З житлових приміщень і башт був вихід у підземелля. Про ці підвали і підземні ходи в народі побутують легенди про те, що замок сполучений таємними переходами із всіма сусідніми замками, церквами і «Монастирком», що в підвалах зберігаються скарби пана Каньовського і золота карета Марії Могилянки.

Справедливості заради, слід відзначити , що ламати його місцеві жителі почали ще з середини 19-го століття, коли замок втрачив практичне значення. Тут комуністи не винні.
Розвалини замку зараз дуже популярні в місцевих підлідків і молоді. Бухати і цілуватися тут можна насолоджуючись красивою панорамою міста.

travel-530.jpg

travel-535.jpg

travel-537.jpg

Коли спускали з пагорбу, зустріли якусь тітоньку, вона так раділа туристам, дуже хвалила місто і тішилася, що ми його побачимо.

Забігаючи наперед , місто симпатичне, тільки зробіть хоч якісь листівки з видами оного. А то даремно шукав пошту...

А ми спустилися до Успенського костелу. Своїм заснуванням і побудовою, власне, костел зобов'язаний Потоцькому. Ага, тому самому, тому на фронтоні будівлі зберігається його родовий герб. Напис над входом оповідає про те, що цей костел був побудований, щоб прославляти Бога.

Внутрішнє оздоблення було продумано та оформлено відомим скульптором Пінзелем, який працював над святинею Успіння Богородиці кілька років.

travel-543.jpg

travel-544.jpg

Поки группа, більшість з якої дуже любила потрапляти в кадр кудись повіялась - я махнув пофоткати Василіанський монастир.

travel-546.jpg

По дорозі завернув пофоткати такий от симпатичний будиночок в ... якомусь незвичному для тернопільщини стилі.

travel-547.jpg

І потрапив в гості до Святого Миколая. Хто з вас вів себе гарно, то побажання ваші я передав.

travel-548.jpg

А ось і сам красень - Василіанський монастир

travel-550.jpg


Перший камінь для побудови Василіанського монастиря був закладений 12 травня 1751. Василіанський монастир був спеціально побудований для отців Василіян у XVIII столітті. Монастир був закритий у радянські часи. Повна реставрація була проведена в 1991 році.
При монастирі була заснована школа-інтернат. Пізніше в 1804 році була заснована гімназія, в якій викладали такі відомі письменники як Ю. Добриловський та І. Грабович. Але надалі вона була закрита. В даний час для майбутніх священнослужителів було відкрито історико-філософський ліцей. Який працює і до цього часу.

А ще за останні пару років тут з'явилося кілька меморіальних табличок учнів , які вчилися тут і загинули на Сході країни...

travel-553.jpg

travel-554.jpg

travel-555.jpg

travel-557.jpg

travel-561.jpg

Особливою ж окрасою міста Бучач є будівля міської Ратуші.

travel-562.jpg

Ратуша - найбільш досконале творіння Бернарда Меретина. В жодній іншій споруді епохи бароко на Україні скульптура не знаходиться в такому ж неподільному єднанні з архітектурою. Оскільки на центральній площі Бучача було мало місця, архітектор вирішив будувати Ратушу в висоту - і створив неповторну будівлю в стилі українського бароко з елементами Відродження. Будівля в плані квадратна, 14 на 14 м. Всередині знаходяться гвинтові сходи. Башта зроблена ширшою, ніж масив середнього приміщення, що несе її, тому її стіни частково спираються на кам‘яні консолі. Нижня двоповерхова частина Ратуші має невисокий парапет і величезний фігурний фронтон. Над нею підноситься струнка двоярусна башта, що первісно мала 18-метровий шпиль, а зараз завершується вишуканим барочним куполом. Загальна висота споруди була 53 м. Та після пожежі 1811 р. шпиль відновити не вдалося. (Дивись цікавий малюнок ратуші тих часів поруч).Каріотиди підтримують 5 балконів на західному фасаді. В центрі кожного поверху міститься квадратне приміщення сходів, навколо якого в західній частині розташовано 5 кімнат і 4 - в східній, тоді як в бічних - північній і південній - по три. Тому і кількість пілястр на фасадах проти внутрішніх стін неоднакова: 6 в головному, 5 - в протилежному і тільки по чотири в північному й південному. Це й зумовило їх різний ритм і дало можливість будівничому по-різному розв‘язати архітектуру фасадів, виділивши головний, та надати будівля велику мальовничість. У Ратуші жителі міста втілили свої смаки і уподобання, свою силу, успіхи. Вони більше всього прагнули в житті порядку та незалежності, тому-то головною темою численних скульптур, яких первісно могло бути близько 17 або навіть до 24, є боротьба проти сил зла і насильства, апофеоз перемоги. Логвин стверджував, що це блискуче виявлено в скульптурах Нептуна, що грізним помахом тризубця заспокоює розбурхані хвилі, Давида, який вбиває велетня Голіафа, та Геракла (відомого теперішнім дітям виключно як Геркулес, він же - Кевін Сорбо), який душить лернейську гідру або роздирає пащу левові. Симетрично по боках фронтону розташовані невільник, що розриває пута, Феміда, на яку так уповали міщани - як-не-як, богиня правосуддя, та запорожець. Повіримо шанованому вченому на слово, бо переконатись, чи це дійсно так, дуже важко: в 1997, коли я вперше побувала в Бучачі, статуя Геракла ще прикрашала фасад, а вже в 2000 р. на фронтоні скульптур не було зовсім - будемо сподіватись, їх забрали на реставрацію. Г. Логвин зауважує, що Пінзель з повним знанням законів монументального мистецтва сміливо і впевнено різьбить форми могутніх торсів Геракла та Нептуна або струнке тіло Давида. В скульптурах немає нічого зайвого, другорядного. За тонким синтезом скульптури і архітектури Ратуша є неперевершеним твором не тільки української, а й європейської архітектури тих часів.

Вся Річ Посполита знала ратушу в Бучачі - і недарма: адже саме тут було підписано трактат від 18 жовтня 1672 року, за яким все Поділля разом з Кам‘янцем та Хотином на 27 років перейшли під владу Туреччини.

Є дані, що зараз при Ратуші створюється музей скульптур Пінзеля . Потрошки, але реставрується. Це добре.

travel-563.jpg

Пора прощатися з Бучачем. І ось ми знову мчимо до місця, про яке я забув. Ну забув і забув, все одно Роман блуканув і ми туди не потрапили. натомість завернули в незвичайне місце... до Рукомиського скельного монастиря.

travel-568.jpg

travel-572.jpg


З південного боку від села Рукомиш складно не помітити травертинові скелі 20-ти метрової висоти - це Рукомишська печери. У вигину річки височіють вапняні брили, створюючи несподівано гарний краєвид. Рамку для настільки живописної картини створила сама природа з маленьких водоспадів, струмені яких біжать по скелях і впадають в струмок. І сьогодні можна побачити дві печери, колись уподобані людьми. Місцеві жителі, які пам`ятають 40-ті роки минулого сторіччя, розповідають, що селяни не раз ховалися в цих скелях від ворога. Основою печерного комплексу став храм Гробу Господнього. Для нього в 13 столітті київські монахи обрали велику печеру і розширили її до потрібних розмірів. Близько печерного храму є кілька маленьких келій, зроблених руками людини. У другій половині 18 століття біля підніжжя скелі балу зведена Онуфріївська церква, в якій і зараз знаходиться скульптура Св. Онуфрія, виготовлена ​​з дерева видатним скульптором І. Пінзелем.

travel-570.jpg

travel-573.jpg

travel-574.jpg

Монастирю добренько дісталося від коммі. Власне вони повністю зруйнували його. Відновлюватись то все почалося останні роки тільки. Зараз тут не живе жодного монаха. Поки.

travel-578.jpg

Монахів немає, але територія дуже доглянута.

travel-579.jpg

travel-581.jpg

travel-584.jpg

travel-585.jpg

Але найкраще тут просто сидіти і милуватися краєвидом ...

travel-569.jpg


Але труба, чи то пак дорога , кличе. І два наші " Транзити" мчать нас далі. Цього разу в маленьке село Старі Петликівці, до одного з найбільших сільських костелів Тернопільщини.

travel-590.jpg

Приблизно у XVI столітті у селі був побудований дерев’яний костел. В жнива 1916 року він загорівся, тоді й загорілася частина села,яка називається Застрип’янка.
Приблизно в 1920-1926 роках побудували новий, вже кам’яний костел. Будівництво проводилося недовго, бо з людей збирали великі податки, які називалися кокуренціями. Податки збирали в Старих Петликівцях, Нових Петликівцях та Білявинцях. Будівництвом займався граф Потоцький. Посвячував владика з Вишнівець, який сказав такі слова, які виявилися пророчими: «Не плачте за тим, що ви давали, бо тут будуть ще кошари». Так і сталося, бо після війни в костелі зробили зерносклад, поблизу побудували стайні для колгоспної худоби.

travel-591.jpg

travel-592.jpg

В 2002-2003 роках на кошти поляків костел відреставрований та поновлений. І вже тепер щороку на важливі дати відправляються Літургії, зокрема 8 вересня- в день празнику посвячення костелу Матері Божої Скап’єжної.

travel-597.jpg

Ну а далі... далі буде ще багато цікавого. Не перемикайтеся.

Нагадую, що триває розповідь ( місце на компі треба звільняти!!) про ще весняну подорож з
Романом Маленковим і його Україна Інкогніта


Оригінал публікації ось туточки
Tags: 650 d, весна, краса, подорожі, супер, україна, фото, фото16, історія
Subscribe

  • Про етапи

    Ах життя моє — кругле як м'яч, Ти з яких зірвалось шківів. Души мене. Кров'ю моєю пияч. — Так ніхто тебе не любив. สวัสดี ครับ Який…

  • Про горби

    Там між горами є квіти, що не зірвані ніким Їх не топчуть ногами, вони там віки А ми тут і ми стирали свої кроси об бетон На алеях дірки тут, а не…

  • Про кар'єру

    Хей, брат, навіщо лишати на потім Пусті слова, завал на роботі? І кожен раз стиснуті груди Хто проти нас? Тут наші люди Так було, так є і так буде.…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments