?

Log in

No account? Create an account
мну

Біг від себе

тримайся, слухай... тепер я вітер

Previous Entry Share Next Entry
Про Бакоту
мну
falkoner
Там, де не видно - глиб і шир
ворушить вогкими губами.
Поважні велетні горбами
підперли тишею кушир.
В Україні сила-силенна чудових, але зовсім невідомих широкому загалу місць.
Ми шукаємо вражень за кордонами, але й нам є що показати туристам. Якщо звичайно знати, що показувати.
Покажу но я вам сьогодні Бакоту.





На другий день блоґґерських покатушок до
Кам'янця-Подільського більшість группи відправилася до Хотина. Шестеро ж відважних ( ггг) вирушили зовсім в іншу сторону - до Бакотської затоки на Дністровське водосховище.

Ще по дорозі Подільськими товрами наш екскурсовод ( який виявився суперським дядьком) показав і розповів багато цікавого. Про те, як тут збираються лікарські трави, історію краю, про фільми які знімалися в цих місцях.



Тож, якщо будете в Кам'янці і захочете скататися на Бакоту або Хотин сміливо звоніть панові Олександрові. Гарантую - задоволення від екскурсії отримаєте 100%.



Годинна подорож мікроавтобусом і от ми бачимо неймовірну красу...









Хто не знає - саме тут знімалися деяки сцени фільму " Тарас Бульба". Коли гетьман показував на Січ , то він ото показував на те СМОРОДИННЕ поле, що на фотці. Так, в нас виявляється є смородинові поля! Для мене то одкровенням було.





На місці де зараз росте дерево розпочинався спуск в скельний монастир. Спуск ще давно завалило при землетрусі.





Звичайно ж ми спустилися до монастиря.


Але спускаючись - пам'ятайте, назад потрібно буде підніматися)) То важче))



Історія щедро обдарувала цей край багатим і неповторним минулим, а природа – красою та різноманітністю. На території Поділля в кембрійський та силурійський періоди (550-440 млн. років тому) було море. Й сьогодні його донні горизонтальні утворення добре видніються на схилах Бакотської затоки. Особливої уваги заслуговує висока кам’яна скеля на березі Дністра – “Курник”, про яку місцеві жителі говорили з особливою повагою, бо за їхніми словами, описана вона в поемі О.С. Пушкіна “Руслан і Людмила”. Урочище Курник у Бакоті завжди порівнювалось із місцем, що мало неабияку природну силу і берегло в собі чимало незвіданих таємниць. Назва його, мабуть, пішла від порівняння його з місцем проживання різних птахів, бо тут ще недавно гніздились найбільші сови – пугачі, які влітку щоночі видавали своє тривожне “пу-гу”, що відбивалося від стрімких скель над річкою й видавалось особливо страшним. Та й форма скелі нагадує людську голову – “Кам’яна голова”.



А ця скеля називається "курник". хоча нагадує щось зовсім інше.



Але от підходимо до монастиря і зустрічаємо місцевого доглядача Тараса Васильовича Горбняка, людину, яка живе історію цього краю. Він тут народився і багато цікавого може розповісти про це місце. А цікавого багато. Історія краю давня і трагічна...



Спочатку про монастир.



Бакотський скельно-печерний Свято-Михайлівський монастир знаходиться на висоті близько 70 м в урвищі берега, на середній терасі стрімкого схилу Білої гори, що підноситься над Дністром на 130 м. Урвище утворене твердими сілурійськими вапняками, в яких Дністер прорізав каньйон глибиною до 120 м. Перша згадка про монастир відноситься до 1362 року, коли литовці прибули в Бакоту і побачили ченців в скельних печерах. З літописного тексту випливає, що монастир в Бакоті існував задовго до приходу Коріатовичів. Місце розташування скельного монастиря пов’язане з урочищем “Монастирисько”, яке було добре відомо селянам в кінці ХІХ ст. і збереглося в пам’яті народній через цілі століття.









1889 року Бакоту відвідав єпископ Подільський і Брацлавський пресвятий Димитрій. Він піднявся на вершину гори, оглянув урочище і у зверненні до місцевих селян визначив, що на цьому місці в скелях був монастир, що в ньому спасалися самітники в той час, коли Бакота була столицею Пониззя. Це стало поштовхом для проведення розкопок. Спочатку було відкопано джерело, приведене в порядок. А неподалік, на висоті 70 м над рівнем води, натрапили при розчистці крутого схилу на залишки муру. Це був перший успіх. У 1891-1892 роках були проведені розкопки, де були рельєфно визначені рештки скельного печерного монастиря. Відкрито три печери різної конфігурації. Перша печера була розмірами 8,5х1,6 х 2,13, друга – 6х1,5х2,13 м., третя 10х1,7х1,77 м. В стінах коридорів вибито 17 довгастих ніш, довжиною 1,6-1,9 м, в підлозі печер – 19 ніш, в деяких з них виявлені людські кістки, що лежали поза анатомічним порядком.







Поблизу входу до монастиря на південній стіні виявлено напис, виконаний уставом слов’янським кириличним письмом: “Благослови Христос Григория игумена, давшего силу святому Михаилу”. Пізніше над цим написом хтось вибив меншими буквами інший напис: “Григорий воздвиг место се”. Вказані написи дають можливість датувати скельний печерний монастир. Пізніше вчені дійдуть до висновку, що напис датується кінцем ХІ – поч. ХІІ ст. На жаль, знахідки Бакотського монастиря на збереглись. Є лише описи знахідок, які дають підставу стверджувати, що фрески за своїм змістом є мистецьким виконанням цілком відповідають високому рівню фрескового розпису ХІІ-ХІІІ ст, а самі речові знахідки – про високий рівень розвитку Бакоти та цілого регіону на той час. Можна припустити, що Бакотський чоловічий монастир було спустошено і братія розсіяна після 1434 року. Монастирські келії, печери і усипальня, вочевидь, ще довго стояли порожніми. Через багато років пізніше стався обвал верхньої скелі й сховав під собою рештки монастирських споруд. У 1893 році на місці давньоруської церкви Бакотського монастиря було споруджено нову дерев’яну церкву на честь Всемилостивого Спаса і освячено 1 серпня (14 серпня по новому стилю) цього ж року єпископом Подільським і Брацлавським Димитрієм. Будували церкву жителі Бакоти. Так свято Маковея (14 серпня) стало ще одним святом в селі.







На початку 60-х років по країні пройшла чергова хвиля боротьби з релігією, і монастир закривається. В 1963 році знову руйнується монастирська церква, дерев’яні матеріали або спалюються, або скидаються в урвище до Дністра. Знищуються ікони, наявна бібліотека (така існувала, за свідченнями очевидців), хрести скидаються в урвище, зникає церковний дзвін. Залишились лише печери монастиря як німі свідки тих далеких і недалеких часів. Як бачимо, історія села виковувалась в горнилі заможності і бідувань, злетів і падінь крізь цілі століття. І не могла вона не виховати мужніх, добрих, загартованих, роботящих людей, які творили цю історію. Але Бакоту забути чи викреслити з пам’яті, з нашої історії неможливо.









Історія ж села Бакота не менш цікава.



В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало ще одним етапом трагедії села Бакота. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на відведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею. Загнаний у безвихідь, кожний бакотянин долю вирішував по-своєму. Жителі розділились на 4 групи: одні купили оселі в різних навколишніх селах і переїхали туди, другі почали будівництво в селі Колодіївка, треті – в с. Гораївка, четверті – в с. Стара Ушиця. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Неможливо описати ту важку ношу по будівництву оселі і роботі в радгоспі одночасно, яку взяли на свої плечі жителі цих сіл. Бакота опустіла, зруйнувалась. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.
Слід зазначити, що чутки про затоплені кладовища і церкви . за які ціпляються човни - це лише чутки. На час затоплення долини її краєвид нагадував місячну поверхню. Ні дерев, ні будинків, ні трави навіть.
Найбільша глибина водосховища 54 четри. Нвіть в Чорному морі немає таких глибин!

Неймовiрної шкоди завдано Днiстру i довкiллю iдеєю створення водосховища. Неймовiрнi кошти витрачено на будiвництво Днiстровського водосховища. Але найбiльшої шкоди завдано аграрному сектору держави. Адже пiвденна частина Хмельниччини, Буковини, Вiнниччини й iнших областей втратила най­кращi за­плавнi землi, якi й по­нинi розкисають пiд водами Днiстровської калабанi. Не пiд­дається грошовому облiку за­подiяна моральна шкода. На­вiчно канули у пiдводну прiрву десятки чудових, неповторних поселень. Зникли з лиця Землi i списанi з географiчних карт десятки сiл. Немає бiльше Луки-Врубловецької, Нижнiх Пат­рин­ців, Теремцiв, Студеницi. Лиш пам’ять воскресає само­бутнiй мо­настир на пагорбi поруч водосховища.

Зникла Мала Швей­царiя – Стара Ушиця. Всього 50 км вiд Кам’янця, а на два тижнi ранiше всi польовi роботи виконувались, i на цей же термiн ранiше зрiла вся пашниця, ви­плекана людською працею. Ни­нiшнє поселення з вивiскою Стара Ушиця – це лише насмiшка над розбитою долею тисяч жи­телiв затопленої воістину Старої Ушицi. А скiльки сiл затоплено в Новоушицькому районi та при­днiстровських районах iнших областей?! Лише iнколи з-пiд хвиль показуються макiвки церков або могильнi плити. Проте i цiєю трагедiєю ситуацiя не вичерпується. Бездумними та без­вiдповiдальними дiями людина породила низку хвилюючих еко­логiчних проблем. Адже води Днiстровського водосховища ви­йшли зі свого кам’янистого закуття, гуляють по земельцi та своїми хвилями посилюють зсувнi й еро­зiйнi процеси, яким практично зупину немає. I навіть мiль­йоннi кошти цьому не зарадять.


Також на території знаходяться кілька джерел з мінеральною водою. місцеві активно цим користуються.



Ми теж набираємо водички і розпочинаймо підйом))).




Сцелі тут багаті на кремній. Його розбирають на сувеніри активно)





Ми були якраз в період цвітіння. Запахи фотками не передати , нажаль.





Неймовірне місце... обов'язково катнуся сюди якось з наметами. І вам раджу.
Хоча тут і пансіонати та готелі є, але то більше з іншої сторони водосховища.





Ще буде цікаве . Не перемикайтесь. Ну і панорамку вам ще.
Історичні факти для посту взяті з сайту Ігора Меліка
Оригінал публікації ось туточки


  • 1
До Бакоти ще треба дістатись і це не єдине там гарне місце. Є ще Субіч, Китайгород...але без власного авто, або екскурсійні групи це зробити не так просто. А зараз і на авто не всюди доїдеш, бо дороги кепські.

Edited at 2015-07-17 11:56 am (UTC)

Та норм стопом я думаю) зі Старої Ушиці - там 2 рази впасти

Трафік там не дуже)

Вот да, панорама - это именно то, что хочется увидеть в этом месте!
Шура, она прекрасна!

Бакота? Звичайно)

(Deleted comment)
та тут багато копіпасти історичної) Якщо Форко хоче - то хай бере, мені не шкода.

(Deleted comment)
А чому там людей не видно? Наче такі райські місця і ні села ні будиночка.
Навіть Медведчук нічого не побудував.

На тому березі було будівництво котежного містечка на прихватизованій землі. Одні кажуть сином овоча , інші місцевим ковбасним бароном. після Майдану десь пропали .

А якраз за спиною від фотографа дачі. Кажуть СБУшні. Але такі, бідненькі, тобто звичайні дачки маленькі.

"На другий день блоґґерських покатушок до Кам'янця-Подільського більшість группи відправилася до Хотина."

Більшість це я і Саша?)

хм... я думав вас багато поїхало

Автом не проблемно туди добратися, дорога як?

Якщо їхати з Хмельницького через Дунаївці, Жванчик то дороги частково немає. Інші напрямки не знаю.

Зі сторони Кам'янця доволі нормальна дорога.

Яка ж краса! З погодою нам пощастило :)
А того смородинового поля вже нема, на жаль. Було, коли знімали "Бульбу". Здається, так Олександр казав. Але ж є інші :)

Ну... майже правду розказав))

Я трішки позанудствую можна?)))

54 метри максимальна глибина - то мабуть порівняння з Азовським морем мається на увазі

І це "Лише iнколи з-пiд хвиль показуються макiвки церков або могильнi плити" та це "На час затоплення долини її краєвид нагадував місячну поверхню. Ні дерев, ні будинків, ні трави навіть." трохи не стикується...

Ну, а Бакота прекрасна, так :)

Ні-ні... саме з Чорним.
Я ж кажу, що трохи іст фактів копіпастив))) не вичитав.

wikipedia каже, що Чорне має більше 2 км. глубини

Оце так краса. Треба навідатись

день блоґґерських покатушок

ААААА!!! В українській мові подвійні приголосні з запозичених слів не передаються!!! Блогер, або блоґер!

Бакота - красуня, радію, що народу там ще небагато і не зіпсували місцевість.

  • 1